Україна і її діти

Я довго намагалася описати свої думки, а вони розбігалися і не хотіли складатися докупи.

Не так давно я прочитала на галереї вислів – «Каждый раз, когда я слышу или вижу слова украинского гимна «Ще не вмерла Україна» («Еще не умерла Украина»), в голове взлетает мысль: «Да сдохни ты уже наконец. Не мучай ни себя, ни других»» (С), а нижче прокоментували – «Я двумя руками за, хоть я и украинка» (С) (довелося відшукати цю гидоту, щоб не звинуватили, що перебрехала)

Вибачайте, пані, але для мене ви не українка, не знаю хто, але точно не українка

Коли ми стикаємося у житті з кимось, хто бажає скорішої смерті власній матері чи батьку, тому що їм набридло їх доглядати, вони швидше хочуть жити без батьків, їм не терпиться отримати спадок, що ми думаємо про таких осіб? Нелюд, наволоч, гадюка пригріта…  список можна продовжувати.

То чому ж я маю по іншому думати про особу, що бажає скорішої смерті моїй Батьківщині?

Я не можу зрозуміти людей, що називають себе українцями і захищають Росію, а Україну безжалісно паплюжать.

Мабуть у кожної людини є її вірш про Батьківщину, що закарбувався у серці назавжди, для мене таким віршем є «Лебеді материнства» Василя Симоненка

«Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

  Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

  Заглядає в шибу казка сивими очима,

  Материнська добра ласка в неї за плечима.

  Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

  Не пущу тебе колиску синову гойдати.

  Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

  Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

  Темряву тривожили криками півні,

  Танцювали лебеді в хаті на стіні.

  Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

  Лоскотали марево золотим сузір'ям.

  Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

  Виростуть з тобою приспані тривоги.

  У хмільні смеркання мавки чорноброві

  Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

  Будуть тебе кликать у сади зелені

  Хлопців чорночубих диво-наречені.

  Можеш вибирати друзів і дружину,

  Вибрати не можна тільки Батьківщину.

  Можна вибрать друга і по духу брата,

  Та не можна рідну матір вибирати.

  За тобою завше будуть мандрувати

  Очі материнські і білява хата.

  І якщо впадеш ти на чужому полі,

  Прийдуть з України верби і тополі,

  Стануть над тобою, листям затріпочуть,

  Тугою прощання душу залоскочуть.

  Можна все на світі вибирати, сину,

  Вибрати не можна тільки Батьківщину.»

Ми справді не можемо обирати ні матір, ні Батьківщину, це не в наших силах, але ми можемо обрати своє ставлення до них:

-         - Любити чи ненавидіти

     - Поважати чи зневажати

-         - Захищати чи руйнувати…

Вибір не за всіма, а за кожним…за тобою...

Я - люблю Україну!